Бачила сюжет про сім’ю, яка живе в однокімнатній квартирі з дев’ятю дітьми! В них немає свого місця. Діти сплять на головах один-одного. Мама з гордістю показує шафу, де складена одежа. На одну дитину — половина полички. В мами ж два відділи, бо речей в неї більше. Вона ж мама!
— Дітям добре і комфортно. – Запевняє мама. – Вони мають все необхідне.
— Вам не тісно? Як ви живете в однокімнатній квартирі такою великою сім’єю? Вас в сім’ї одинадцять? – Запитує журналістка.
— Тіснувато. Ми давно просимо в держави допомоги. Не можемо дозволити собі квартиру. Нам ледь на життя вистачає. Волонтери постійно допомагають. Вони приносять продукти та одяг. А держава нічого не робить! Ми чекаємо вже п’ять років на квартиру. Коли я знову народжу, буде ще тісніше!
— Стривайте. Ви вагітна? – Дивується журналістка.
— Так! – Гордо відповідає мама. – Синочок народиться ближче до зими.
Мене завжди дивувала логіка таких людей. Вони живуть в поганих умовах, в них бракує грошей на речі першої необхідності, продукти їм дають волонтери, але народжувати не припиняють! Навіщо давати життя ще одній людині, якщо немає умов для життя? Вони народжують дітей, щоб знущатися над ними? Багатодітні батьки не можуть своє життя налагодити, зробити його більш-менш нормальним, але вони народжують табір людей, за яким не дивляться.
В головах багатодітних батьків точно немає мізків. Колись я стала свідком сварки моєї мами з сусідкою. Тітка Ганна нігде не працювала, жила на материнські гроші, а троє дітей ходили по вулиці без нагляду. Оскільки діло було в селі, мама не дуже хвилювалася за своїх дітей. Це в місті служби відбирають дітей, а в село рідко приїжджають. Поки мама-одиначка спала на дивані. Діти бігали босі, без спідньої білизни, в одних футболках. Один з них заліз в наш садок їсти вишні. Мама не сварилася на дитину. Вона чудово бачила, чим годує їх мама. Діти їли мівіну, чіпси та пили воду. Влітку діти крали яблука, груші, вишні та інші фрукти. Люди постійно ловили їх в своїх городах.
Мама не сварила дітей тітки Ганни, вона кричала саме на неї. Мама вичитувала її за нікудишнє материнство, а тій було байдуже. Її чоловік знову десь загуляв, грошей в сім’ю не приносить. Їй сказали, нібито бачили його з молодою дівкою. Це важливо! За це хвилюється тітка Ганна. Діти? Навіщо про них думати? Вони на вулиці, бігають, посміхаються. В них все є. Приблизно щось таке казала тітка Ганна.
Як на мене, народжувати потрібно, коли твердо стоїш на ногах. Потрібно розуміти, мої діти, нікому, окрім мене, не потрібні. Це моя відповідальність. Якщо я народжу, то повинна сама піклуватися про своїх дітей. Чому багатодітні думають, що їм всі зобов’язанні допомагати? Це не інші люди прийняли за них рішення, дати життя іншій людині, а вони.
Є російське прислів’я: «Бог дал зайку, даст и лужайку». Нею люблять прикриватися. В головах багатодітних батьків дивна логіка. Вони вважають, щоб налагодити своє життя обов’язково потрібно народити. Що буде далі? Яка різниця! Воно якось саме. Головне ж що? Народити зайчика! Чомусь створенням «лужайок» займаються всі, кому не лінь, а батьки сидять і в долоні сплескують.
Я зарікаюся допомагати багатодітним. Потрібно думати. Якщо люди не здатні тверезо оцінити свій рівень життя і шкоду, яку вони наносять своїм же дітям, то це їхні проблеми. Можливо, якби люди не бігали довкола таких горе батьків, то вони б пішли на нормальні роботи, скористалися б мізками і покращили своє життя.
