Коли моєї мами не стало, мені було вісім років. Свого тата я ніколи не бачив, а родичів у мами не було. Тож мене одразу відвезли до дитячого будинку. Я був наляканий, мені здавалося, що це страшний сон. З часом я заспокоївся, було дуже важко зрозуміти чому життя таке не справедливе. Коли до дитячого будинку приходили дорослі й вибирали собі дітей я не надто випихався в перед, адже я не хотів до чужих. Мені потрібна була лише моя мама.
Проте одного разу на прогулянці я помітив відвідувачів. Всі діти знали, що на тій лавочці сидять потенційні усиновлювачі. Поки діти граються, вони за ними спостерігають. Я зазвичай намагався десь заховатися від таких відвідувачів. Але коли поглянув у бік жінки то неначе струмом вдарило. Я й досі пам’ятаю той день. Жінка була як дві краплини води схожа на мою маму.
Я рішуче підійшов до незнайомих людей.
-Добрий день. А ви собі сина шукаєте? – запитав я.
-Та ні, ми доньку хотіли. – якось розгублено сказала жінка.
-А може ми про сина подумаємо, га, Олю? – сказав чоловік.
–Ви будете моєю мамою? – запитав я знову жінку.
В повітрі повисла пауза, мені здавалося, що вона тривала вічність.
-Я буду твоєю мамою, ні ми будемо твоїми батьками.
Той день я пам’ятаю до най меншої деталі. Хоча з того часу вже пройшло цілих двадцять років, я вже й сам став батьком.
Моє дитинство стало яскравішим коли я потрапив у нову сім’ю. Спочатку мені було важко звикнути. Най першим випробування стало для мене звикнути до батька. Адже у мене його ніколи не було. Я вдячний йому за те, що він зміг підкорити моє дитяче серце. Я отримав від нього ту любов і турботу яку не відчував ніколи до цього. Зараз я багато в чому беру приклад з тата при вихованні своїх дітей.
Мамі також спершу було важко зі мною, адже вона навіть не знала як за мною доглядати, як виховувати. Ми вчилися разом. І вона була дуже терплячою, дуже ласкавою та люблячою. Зараз вона найкраща бабуся.
Найкращим спогадом дитинства став випадок у школі. Я хоч і не довго прожив у дитячому будинку, але все ж для навколишніх став не таким як їхні домашні діти. Тож коли мене в черговий раз образили, мої батьки прийшли до школи. Все, що я запам’ятав це слова батька: «Ще раз хтось образить нашого сина і я за себе не ручаюся.» От саме тоді я зрозумів, що мене люблять.
Завтра я зі своєю сім’єю їдемо до моїх батьків, у мами день народження. Я обов’язково знову подякую їй за те, що погодилася стати моєю мамою.
