Інколи, ти ненавмисне стаєш стороннім свідком життєвих ситуацій, які сильно вражають. І десь в голові миттєво пролітає думка: «Слава богу, що це трапилось не зі мною». Особливо для мене хвилюючи ті моменти, що стосуються відносин у сім’ї. Але ж все-таки життєві драми не пройшли й мимо мене.
З молоду полюбляла читати любовні романи, де він зустрічає її. Він один на білому світі й нікого навкруги не існує. Листя не ворушаться, повна тиша і тільки два серця б’ються в унісон. Ось і я мріяла зустріти того єдиного, від якого буду мати купу діточок і житимемо до ста років та й помремо в один день.
Але в дорослому житті зовсім не все так романтично як пишуть в книжках. Зустріла я того єдиного, але не надовго. Після народження сина стосунки з чоловіком почалися псуватися. А через рік він зовсім від нас з’їхав. Не зміг більше витримати відповідальності, яка лягла на його плечі зі створенням нової родини. От і залишилися ми з сином в маленькій однокімнатній квартирі. Якось виживали на мою зовсім маленьку заробітну плату касира. І мені тоді здавалося, що все нібито й добре і я навіть могла сказати, що щаслива я поряд з сином та й ніхто мені не потрібен. Але діти наші ростуть та й у них з’являються інші інтереси, в їх життя входять другі жінки. Ось і мій синочок зустрів Мар’яну, яку сильно покохав та згодом прийняв рішення, що це його друга половина на якій він хоче одружитися.
З того часу мій син все більше почав від мене віддалятися. Наскільки ми з ним були дружні та ніколи не сварилися, то після того, як Мар’яни стала нашим членом сім’ї, навіть почав на мене гримати. А темою для сварок завжди була маленька жила площа. Я їм постійно заважала та дратувала. В моєму житті було різне і хороше і погане. Все що не трапляється робить нас сильнішим. Я вважала себе сильною та стриманою жінкою, але в кожного є своя межа терпіння. Дійшло до того, що вони почали мене виганяти з моєї квартири, яка дісталася мені від батьків та й звісно перейшла вона єдиному моєму синові. Терпінню моєму прийшов кінець. Здзвонилась з подругою та попросилась у неї пожити деякий час поки не знайду квартиру, в крайньому разі кімнату в гуртожитку. Після чергової співбесіди на підвищених тонах з сином та невісткою, зібрала свої речи та й пішла…
Нещодавно біля свого гуртожитку я зустріла свого ріднесенького синочка, якого я не бачила вже, мабуть, два роки. Він разом з Мар’яною та колискою виїжджали з дитячої поліклініки, яка знаходиться біля мого будинку. Удали, що не помітили мене, сіли в машину та й поїхали. Я з сумом в серці проводжала їх поглядом до того часу, коли машина зовсім не зникла в потоці руху машин. А мені так хотілося підійти й запитати хто ж у нас народився? Бабусею я стала…. А в серці й радість і сум. Дуже хотілося бути часточкою їхньої родини, інколи гратися з малечею… Адже я все-таки їхня рідна кровиночка, яка має право на спілкування з маленькою крихіткою та дарувати їй свою увагу та бабусину любов. Після того як пішла, наші дороги з рідним сином розійшлися. Я вирішила, що не буду своєю присутністю та увагою заважати їм жити. Молила бога, щоб у нього все склалося набагато міцніше та щасливіше подружнє життя ніж у мене. Мені вони зовсім не телефонували, значить у них все гаразд. Сьогоднішній день підтвердив мої сподівання.
