То був дуже важкий рік, я втратив роботу.
Я й подумати не міг, що таке станеться, але незабаром у мене вже навіть не було чим оплатити квартиру.
Я довго намагався, але ніяк не міг знайти роботу. Це був жовтень і я розумів, що зимою не справлюсь. Оплатити опалення у мене не вийде, я вже мовчу про інші потреби.
Тож я прийняв рішення поїхати до матері у село. Там перезимувати, а на весну знову повернутись у місто і шукати роботу.
Я постукав у двері, i мама відчинила мені. Вона чекала на мене і дуже зраділа, коли побачила, хоч я і бачив, якою втомленою вона стала.
Але попри все, вона стала на кухні і приготувала нам обом обід, навіть вареників наліпила.
Ми увесь вечір розмовляли. Я жалівся їй на своє життя, а вона мене заспокоювала. У неї і картопля, і морква, і буряк на зиму є. А якщо я допоможу по господарству, то ми легко перенесемо цю зиму.
І тоді мені стало так соромно. Відколи я до міста переїхав, то зовсім їй не допомагав, якось у мене часу не знаходилось. А вона готова при першій потребі віддати мені усе, що має. От яка вона, материнська любов.
Тоді я і прийняв рішення залишитись. З того часу я дбаю про город, влаштувався на роботу у селі, а вона досі готує для мене вареники. Я зрозумів, що дорожче неї, у мене нікого немає, тож я більше ніколи не залишу її одну.
