У мене є молодша сестра. Її звати Олеся і декілька років тому у неї помер чоловік. Всі його любили, але, на жаль, у хвороби немає співчуття.
Від шлюбу у неї залишилась донька. Їй зараз 29 років і вона зібралась одружуватись. Сестра моя вже вийшла на пенсію, але навіть при житті чоловіка ніколи не розкошувала. Грошей на оплату весілля не було, та й на подарунок теж.
Якщо весілля погодилась оплатити сім’я чоловіка, як це і годиться, то з подарунком усе було не так просто. А Олеся добра жінка, не може прийти на свято з пустими руками. І їй прийшла у голову така ідея: переписати хату на доньку і її чоловіка. Вона і так дістанеться їм, але щоб вони вже були спокійні.
Коли вона мені про це розповіла, то я зразу почала її відмовляти від такого вчинку. Якою хорошою б не була її донька, не варто віддавати останню власність ще за життя. Я пообіцяла позичити їй трохи грошей на інший подарунок.
Мені не вдалось її переконати, що мене дуже тривожило, тому я вирішила записати її на консультацію до знайомого нотаріуса.
Наступного ж дня, сестра пристала на мою пропозицію.
Нотаріус – мій знайомий і дуже чесний чоловік. Вислухавши ситуацію, яка склалась в Олесі одразу став розповідати їй історії про різних дітей. Про тих, які віддавали батьків у будинок для пристарілих і тих, які просто викидали їх на вулицю. А таких випадків просто безліч.
Зрештою, йому вдалося переконати мою сестру не переписувати дім на доньку, попри всю любов. І вона погодилась.
Так ми і зробили. Я позичила Олесі гроші на подарунок, а та обіцяла повернути, хоч я на це й не очікую. Зараз вони живуть усі в батьківській хаті, а я спокійна, що сестра не залишитися без дому.
А ви би як вчинили?
