Хочу вам розповісти історію, яка назавжди відбила в мене бажання заводити подруг. З Ірою я познайомилася в магазині косметики. Нам сподобались однакові парфуми. Зав’язався діалог. Ми проговорили декілька годин. Виявилось, ми з Ірою дуже схожі. Обмінялися номерами телефонів і пішли по домам.
Я була одинока. Моя нова подруга розведена. Життя з її колишнім чоловіком одразу не задалося. Він нічого не робив. В нього була пенсія через цукровий діабет. На роботу не ходив. Тисяча з копійками це всі його гроші. Подруга працювала, прибирала, готувала, а чоловік пив пиво та лежав на дивані. Подруга розлучилася з ним, проживши півроку разом.
Моє особисте життя покрилося пилюкою. Я давно ні з ким не зустрічалася. В мене було мало друзів, робота та квартира. На цьому все. Я жила роботою і більше нічого не бачила. З появою Ірини моє життя змінилося. Після роботи ми разом пили чай з печивом, гуляли по вулицям міста та багато розмовляли. Я давно не ходила в кафе. Іра регулярно мене кудись кликала. Хоч якісь фарби з’явилися в моєму житті.
В одному кафе, я познайомилася з Павлом. Він працював там офіціантом. Наше спілкування зав’язалося так само швидко, як з Ірою. Хлопець мені подобався. Наше спілкування стало регулярним. Стосунки розвивалися і перейшли на близький лад. Ми ділилися таємницями своєї душі.
Павло покликав мене до себе на День народження. Він дозволив покликати Ірину. Я погодилася не вагаючись.
«На одному святі будуть одразу двоє дорогих мені людей!» — щаслива думала я.
Друзі Павла прийняли мене добродушно. Мені поставили найкращий посуд, посадили біля Павла. Іра сиділа біля мене, але я вже бачила невдоволення на її обличчі. Я не розуміла, чому вона насуплена? Я намагалася її розвеселити. Іра відповідала кисло. Здається, вона сказала:
— Живіт трішки болить.
Чи:
— Життя толочить шляхи.
Не пам’ятаю. Я тоді не всі слова правильно почула.
Мені приділяли багато уваги. Друзі Павла розпитували мене про роботу, хобі, ділилися смішними випадками з їхнього життя. Багато історій розповіли в той вечір. Коли ми втомилися розмовляти, почали танцювати. Я дівчина не пластична. Махала руками, якось дригала ногами, а от Ірина розкрилася з нового боку. Вона рухалася вміло. Її тіло здавалося глиною. Іра володіла ним на всі сто відсотків. Вона вміла танцювати. Іра показала себе з кращих сторін. Всі чоловіки дивилися тільки на неї.
Чесно, я заздрила. Тільки тоді помітила Ірине неперевершене тіло, гарне обличчя та апетитні форми. Павло теж дивився на Іринині танці, але якось по-іншому. Він оцінював танець, але не Іру. Вона взагалі його не цікавила.
Всі повернулися до столу. Ми з Павлом трималися за руки. До цього він ні разу не торкався до мене. Павло надзвичайно тактовний та вихований хлопець. Іра щось жваво всім розповідала. Напевно її живіть більше не болів чи що вона тоді сказала?
Свято йшло до торту. Найкращі друзі Павла хотіли їхати додому. Я викликалася допомогти зі свічками. Павло встав разом зі мною, але тут подала голос Ірина.
— Сідай, Павло, сідай назад! В тебе свято! Сиди і нічого не роби, а ми з моєю подружкою все зробимо!
Іра схопила мене за руку та потягла на кухню. Вона, наче хазяйка, відкрила всі упаковки з прикрасами для торту. Ми почали їх розставляти, як тут Іра подала голос.
— Він тобі дуже треба?
— Пробач, що?! — Я застигла з тими свічками в руках.
— От він тобі треба? Га? Подружко? Чого мовчиш? — Іра шипіла на мене наче зміюка. — Такий гарний хлопець! З квартирою, машиною і це в двадцять п’ять років! Він виглядає наче божество! Я все життя про такого мріяла. Він мені потрібніший, ніж тобі! Глянь на себе! В тобі ж нічого немає! Ні рожи, ні кожи! Навіщо йому таке страхопудало, як ти! Сиди тихенько і не вставляй мені палки в колеса.
Я тоді не вміла постояти за себе. Я нічого не сказала і пішла виносити торт. Павло задув свічки, ми з’їли торт, але я ледь шматок проковтнула. Мене душили сльози. Я не хотіла вірити в слова «подруги». Вона ж часу не втрачала. Постійно привертала увагу Павла. Мені здалося, Ірі вдалося заволодіти його мізками.
Не помітно, я втекла на балкон. Хотіла побути в тиші та викликати таксі. Навіщо мені тут бути? Кому я потрібна? Тільки я дістала телефон, як ззаду мене обійняли.
— Люба, ти посварилася з подружкою?
Павло обіймав мене міцно-міцно. Довго тримати правду в собі не могла. Все розповіла.
Після того Дня народження я не мала подруг, а Павло став моїм чоловіком через якийсь рік. Іра не могла повірити, що її здобич вирвалася від неї. Вона довго написувала Павлу. Здалася тільки тоді, коли в наших соціальних мережах з’явилися фото з весілля.
