Я став свідком цієї ситуації, коли повертався із відрядження, на поїзді. На нижній поличці розмістився чоловік, близько 40 років, а на верхній повинна була їхати жінка із дитиною.
Тут і сталась я розмова:
- Молодий чоловік, перелізайте на верхню поличку. Бачите, що я із дитиною, нам там не зручно буде!
Чоловік глянув на жінку і на її дитину, а потім спокійним тоном запитав у хлопчика:
- Скажи мені, а ти воював?
- Ні, дядечку.
- А може у тебе мізерні виплати на життя? Чи імплант, замість однієї ноги? Чи, можливо, тебе на роботу не беруть, бо бояться, чи ти часом не поїхав кукухою?
Дитина стривожено похитала головою.
- Тоді, думаю, нічого страшного, якщо я лишусь на своєму місці?
До кінця дороги усі їхали мовчки. А коли чоловік виходив на своїй зупинці, то дістав милиці. Жінка не могла знайти собі місця. Думаю, що їй було соромно.
Пам’ятайте, що ви ніколи не знаєте, через що пройшла людина, тож будьте ввічливими.
