«Знову забула про нього! От нікому непотрібний відмовник у тому боксі лежить і ще й про нього потрібно пам’ятати! І без нього справ ціла гора!» – видихнула медсестра й побігла у палату, де лежало кількамісячне немовля. Кілька днів тому його привезли з будинку малятка, він підхопив інфекцію й зовсім знесилився, у пологовому його мали підлікувати.
Цієї розповіддю поділилась зі мною подруга. Вона завжди була небайдужою до чужих нещасть, тому й у підлітковому віці волонтерила, а коли виросла, то пішла вчитися на лікаря, чомусь найбільше її хотілось допомагати діткам, тому у той момент побаченого був перший день її практики у пологовому будинку, який і перевернув її життя.
Сталось це кілька років тому. З університету її направили проходити практику у пологове відділення. Вона цьому дуже раділа, бо з її слів мало хто може уявити скільки та задоволення отримуєш від співіснування з щасливими матусями, які оточують своїх новонароджених діток любов’ю та материнським теплом.
У перші дні життя дитини вже проривався характер. Хтось любив покричати при будь-якому не комфорті, а хтось лише тихенько «м’явкав» щось, хтось багато плакав, а хтось спав. Власне, доглядати за ними всіма справа не з легких, тому й про того «відмовника» всі забули.
Не було у нього мами, тому й ніхто про нього не турбувався, всі забули про нього. А поки всі займалися своїми справами він боровся за життя. Маленькими ручками й ротиком намагався схопити пляшечку з молоком, у якій залишилось кілька крапель, а організм зі всіх сил намагався збити високу температуру. Проте він не викликав до себе зайвої уваги. Голодний, брудний і хворобливий – він лише тихо попискував про те, що йому потрібна допомога, а його ніхто й не чув.
Вже немолода сестра почала горланити про те, що забула про того «відмовника» й взяла з собою молоду практиканту, у якої сльози наверталися від того, що говорила та жінка.
Як вона могла забути про немовля? Як можна забути про того, хто потребує твоєї допомоги? Того, хто не має більше до кого звернутися, окрім тебе? Невже він набагато гірший тих інших немовлят? Лише через те, що мама не була готова його виховувати?
Після побаченого практикантка не мала сил стримувати свій гнів на медсестру й сказала її все, що думає, проте та лише сказала, щоб вона не пхала свій ніс у чужі справи, якщо хоче закінчити навчання в університеті.
Звісно, вона злякалась й більше нікому не розповіла про те, що сталось, але й покинути це все просто так не змогла, тому почала приходити до нього й допомагати щоразу, як у неї з’являлась вільна хвилинка.
Не пройшло й тижня, як немовля почало поправлятися, всі показники повільно приходили у норму й найбільша заслуга, звісно, належала практикантці, що з любов’ю та ласкою виходжувала його. Ще з того самого дня вона зайнялась підготовкою документів про всиновлення, у лікарні про це ніхто не знав, тому всі були шоковані, коли «непотріб» раптом став чиєюсь дитиною і відправився тепер до свого дому
Звісно, ця історія мала щасливий кінець, але, на жаль, трапляються й такі, що його не мають. Не можу повірити у те, що існують такі бездушні люди, як та медсестра, що поділила дітей й вирішила чомусь, що буде допомогти й піклуватися лише про тих, у кого є мами. А чим же гірші інші?
