Як здавалось мені, ми кохали й поважали одне одного. 4 роки прожитих разом, довгоочікуваний син, якого я так хотіла, та й коханий, по-моєму, був не проти. Довго не могла завагітніти, але коли побачила такі бажані дві смужки на тесті, була на сьомому небі від щастя.
До вагітності між нами інколи бували непорозуміння, чоловік декілька раз збирав речі і йшов. Однак я не надала цьому особливої уваги, бо він щоразу повертався. У всіх бувають сварки, та й ми не виняток. Коли завагітніла, коханий мало не носив на руках, був зі мною на планових оглядах, підтримував, допомагав. Невже мій прекрасний стан настільки покращив наші взаємини?
На 39 тижні майбутній батько завіз мене в пологовий, метушився при реєстрації, тримав за руку, коли було боляче при переймах. Врешті-решт я народила здорову дитину, дивилась на немовля і бачила батькові риси. У день виписки коханий прийшов з величезним букетом квітів. При погляді на сина на його обличчі з’являлась посмішка. Вдома все було готове до нашого приїзду: маленьке ліжечко, повітряні кульки, навіть іграшки купив. Такої підготовки я аж ніяк не очікувала.
Вклала малого спати, й самі лягли. А проснувшись зранку, не застала поруч свого чоловіка. Як побачила згодом, всі його речі зникли, а на столі лежала записка зі словами: “Ми більше не можемо бути разом, у мене є інша жінка. Пробач.” Не вірю, хіба таке може бути? Ну не міг же колишній знайти її декілька днів після родів. Виходить, вони були знайомі ще раніше й він весь час обманював мене. Не залишалось нічого, окрім того, як подати на розлучення.
Порозмовлявши з колишнім, дізналась, чому так поступив зі мною. Пояснив, ніби ще раніше хотів розірвати наші стосунки, але дізнався про майбутню дитину й просто не міг покинути вагітною, не хотів, щоб я нервувалась. А ось після народження малого наважився піти.
Однозначно, виховувати дитину самостійно дуже важко. Я дотепер не вірю, що батько мого сина так вчинив з нами. Навіть поява маленького не змогла втримати його поруч. Просити повернутись людину, котра увесь час обманювала, не збираюсь.
Сину вже рік, і я не забороняю татові приходити до дитини. Чоловік сплачує аліменти, купляє іграшки, часто приходить погратись із ним. Але зі свого боку пробачити цей вчинок і не подумаю.
