Матвійко самого народження він мав непривабливу зовнішність. Але його батьки були дуже прекрасними людьми, які його безмежно любили. Вони не звертали уваги на слова та насмішки інших людей.
Коли Матвійко пішов до садочка, діти почали його дражнити та обзивати. Вони говорили нього образливі слова і сміялися над ним. Але хоча це робило хлопцю шкоду, він не звертав на це уваги. Він знав, що його батьки його люблять таким, яким він є, і це було найголовніше.
Коли Матвійко почав ходити до школи, там теж не було легко. Його однокласники глузували над ним та здійснювали над ним фізичне насильство. Вони намагалися зробити його ще більше нещасним через його зовнішність. Але Матвійко не здавався. Він не хотів дозволити, щоб інші люди визначали його самооцінку.
Матвійко розумів, що потрібно знати, як себе захищати. Він почав навчатися боксу та іншим способам самозахисту. Він відчував себе сильнішим, коли навчився битися. Це допомагало йому не тільки впоратися з проблемами, але й збільшувало його впевненість в собі.
Попри всі перешкоди Матвійко залишався добрим та чуйним хлопцем. Він не дозволяв негативу, який переживав, перетворитися на злість чи образу. Натомість він проявляв велику любов до тварин.
Після закінчення школи Матвійко вирішив робити добрі справи. Він влаштувався працювати в притулок для тварин. Там він допомагав запущеним собакам та котам знайти нові домівки, давав їм багато любові та догляду. Батьки пишалися своїм сином.
Матвійко розумів, що тваринам, так як і йому самому були потрібні турбота та милосердя. Він навчився співпереживати, бути терплячим та розуміти потреби інших. Тварини в притулку полюбили Матвія, бо відчували його доброту і знали, що він завжди захистить їх.
Матвій часто говорив:
– Тваринам байдуже який вигляд ти маєш, вони люблять тебе таким, яким ти є всередині.
