Я хотіла б розповісти вам історію про себе. Нещодавно я стала матір’ю й зрозуміла, як це важко та відповідально. Але разом з тим я також зрозуміла щось інше – я тепер краще розумію своїх батьків.
Коли я була дитиною, мої батьки були дуже зайняті своєю роботою. Вони змушені були працювати багато годин, щоб забезпечити нашу сім’ю. Іноді мені було сумно, бо вони не мали багато часу, щоб бути зі мною. Але тепер я розумію, чому вони робили так.
Вони давали мені все, що вони мали. Мої батьки багато, щоб забезпечити мені хороше майбутнє. Вони хотіли, щоб я мала більше можливостей, ніж вони мали у своєму житті. І тепер, коли я стала матір’ю, я розумію, як це важко – балансувати між роботою і сім’єю.
Тепер я зрозуміла, що для того, щоб зробити щасливими своїх дітей, я й сама маю бути щасливою. Тобто сама забезпечити свої потреби. Ніхто, крім мене, не знає що мені потрібно та діти мені не дадуть того, чого не вистачає.
Від батьків багато чого залежить. Ми є господарями в домі, де поки що живуть наші діти, наш дім – це місце, де вони повинні почуваються комфортно і захищено. Вони колись виростуть та покинуть мій дім.
Крім того, я також зрозуміла, що просто надавати дітям їжу, одяг та дах над головою недостатньо. Це все є частиною піклування, але виховання – це щось більше.
Додатково, я також зрозуміла, що коли моя дитина зробила щось неправильне, важливо оцінювати сам вчинок, а не її як особистість. Це важлива різниця.
Замість того, щоб накладати етикетки на дитину або критикувати її, я стараюся зосередитися на самому вчинку. Я пояснюю, що саме не було правильним і навчаю, як це можна було б зробити краще. Важливо встановлювати границі та вчити дитину наслідувати позитивні моделі поведінки.
Я розумію, що кожна дитина робить помилки, але це є частиною процесу їхнього виховання та зростання. Замість того, щоб критикувати або судити, я стараюся бути терплячою та її опопрою. Я намагаюся зрозуміти, що може стояти за їхнім вчинком і як їм можна допомогти вчитися на моїх помилках.
Звісно, можна багато чого сказати про те як правильно виховувати дітей. До тих пір, поки я сама не стала матір’ю, я була абсолютно впевнена, що володію всіма необхідними знаннями та знала, що впораюся з материнством.
Колись побачивши на вулиці дитину, яка кричить, я могла засудити її маму, мовляв: “не вміє виховувати дитину, не може дати дитині те, що вона хоче”, а тепер я радію, що це не моя дитина репетує на цілу вулицю та лише співчуваю тій матері розуміючи, що це досвід, через який проходять всі батьки.
Я ніколи не дозволяю в такі моменти робити зауваження такій матері, бо розумію, що у неї самої в той момент нерви не на місці.
В один прекрасний момент все змінюється на краще, дитина починає розуміти те, чого раніше не розуміла та що потрібно було пояснювати годинами. Тоді ти зітхаєш з полегшенням рівно до тих пір, поки життя не підносить тобі чергове випробування. Проте це лише частина життя. Якщо дитина відчуває любов батьків, то через ці перешкоди ви переступаєте разом.
Успіхів усім батькам та терпіння!
