По сусідству зі мною жив Іван. У нього був чудовий пес, золотиста шерсть як сонце, з очима, що світилися, мов зірки на небі. Він звався Рекс.
Але у Рекса була проблема – він гавкав гучно, коли хтось підходив до огорожі. Що ж тут скажеш: пес виконував свій обов’язок. Іван не міг цього витримати. І в один морозний день, коли вітер розмітав сніг усюди, чоловік не витримав. Він вигнав Рекса на вулицю, вважаючи його недостойним і непотрібним. Він просто покинув собаку посеред дороги зачинивши за ним хвіртку.
Пес голосно гавкав і бігала на вулиці, намагаючись увійти назад до теплого дому. Але його хазяїн був впертим – він не відчиняв двері. Рекс дуже сильно замерз, він впав в кучугуру снігу, бо більше вже не міг стояти на лапах, вони стали льодяними, як крига.
Саме в той момент я побачив страждання собаки. Я якраз повертався додому з роботи та мріяв відігрітися після перебування на морозі. Я підійшов до Рекса і не міг відвести від нього погляду. Моє серце заповнилось співчуттям і гнівом на власника.
Я рішуче забрав Рекса, прихистив собаку у своєму теплому будинку, дав їй їсти і доглядав за лапами, які вже страждали від обмороження.
Але коли власник Рекса дізнався про це, він вибухнув гнівом. Він вважав, що я не мав права втручатися у його справи. Між нами почався гучний конфлікт.
Я намагався пояснити Івану, що собака не заслуговує такого жорстокого поводження, але Іван стояв на своєму.
На щастя, обмороження було не дуже сильним та я втрутився вчасно, лапи Рекса вдалося врятувати, проте він ще довгий час не міг нормально ходити. Страшно уявити що сталося б з твариною, якби я своєчасно його не побачив. Навіщо люди заводять собак, якщо потім викидають їх на вулицю?
“Ми відповідаємо за тих, кого приручили” – писав Антуан де Сент-Екзюпері у своєму творі “Маленький принц”. Очевидно, Іван не був знайомий з цим принципом.
Пройшло ще трохи часу та Рекс став на лапи, він вірно та віддано служив мені. Настала весна та Рекс вибіг на вулицю. Іван побачив, що тварина абсолютно здорова та захотів забрати його собі. Він з’явився на порозі мого дому з вимогою повернути те, що належить мені. я не став сперечатися та сказав, що якщо Рекс захоче, то може йти, але в той момент Рекс підійшов до Івана та почав загрозливо гарчати на нього, скалити зуби. Іван злякався не на жарт. Реакція тварини говорила сама за себе.
Ми з Рексом стали найкращими друзями, а Іван відтоді навіть близько не підходить до мого дому. З часом він продав свій будинок та переїхав. Тепер ніщо не нагадувало мені та моєму домашньому улюбленцю про той неприємний випадок.
